«Вперше я стикнулася з цим явищем, коли мені було 26. Пам’ятаю, стояла в черзі в супермаркеті й раптом... ніби всередині мене все обвалилося. Почало тиснути в грудях, потемніло в очах, серце просто виривалося, здавалося — це кінець. У голові крутилася лише одна думка: “Ну все, зараз я помру, прямо тут, між відділом овочів і хлібом...”»
— Оксана, пацієнтка
Це — класичний опис панічної атаки. Тривала кілька хвилин, але здавалось, ніби вічність. Людина відчуває неймовірний жах, їй здається, що вона божеволіє або помирає. Хоча насправді... а що там насправді відбувається, розбиратимемось у цій статті. І ні, від панічних атак ще ніхто не помер.
Це непередбачуваний напад сильного страху, який супроводжується реальними фізичними симптомами: прискореним серцебиттям, нестачею повітря, запамороченням, тремтінням у тілі. Панічна атака зазвичай може тривати від декількох хвилин до години, — час, за який людина встигає викликати швидку або записатися до всіх можливих лікарів, адже не знає, що з нею відбувається.
З медичної точки зору, ПА — це реакція нервової системи на загрозу, якої насправді не існує. Організм гіпермобілізується і запускає симпатичний відділ автономної нервової системи — ту саму частину, яка активується при сильному стресі. У відповідь викидається адреналін, серцебиття пришвидшується, дихання збивається, тіло напружується. Мозок готує тіло до втечі чи боротьби — ніби ми щойно зустріли хижака. Хоч насправді небезпеки й немає — система спрацьовує так, наче вона реальна.
«Я їхала в трамваї від сестри, все було, як завжди. Але раптом — ніби хвиля накрила. Серце вистрибувало, дихати не могла, руки затремтіли. Була впевнена: я вмираю», — згадує 31-річна Марина, що звернулася до мене на консультацію після трьох звернень до кардіолога й двох — у швидку.
Взагалі в нормі при відсутності реальної небезпеки, парасимпатична нервова система мала б «загасити» цей імпульс «бий або біжи» — заспокоїти пульс та дихання. Але під час ПА цей процес порушується: гальмівні механізми не встигають увімкнутися, і людина буквально «застрягає» в стані надзвичайної тривоги.
За критеріями DSM-5, панічна атака визначається як поява щонайменше чотирьох із 13 характерних симптомів протягом одного нападу.
Панічна атака може бути одноразовою, але якщо напади повторюються й людина починає боятися їх повторення — тоді мова вже йде про панічний розлад (DSM-5, F41.0).
Пацієнт Дмитро М., 31 рік:
«Я їхав на роботу метро. Раптом мене охопила хвиля жару, дихати стало важко, відчув сильне запаморочення. Я подумав, що в мене інсульт. Вискочив із вагона на перон, присів, просив води у незнайомих людей...» — після низки обстежень у кардіолога та невролога Дмитро опинився в моєму кабінеті. Ніхто з лікарів так і не знайшов жодної патології. Бо її й не було — це була панічна атака.
Панічна атака — це не завжди однакова історія. Вона може бути:
Причини ПА — це скоріше сукупність факторів, ніж конкретно щось одне окреме. Найчастіше це мікс біологічних, психологічних і соціальних чинників.
Інколи все починається миттєво: груди стискає, серце шалено калатає, долоні пітніють. У голові тільки одне: «Це серце?». І дійсно — панічна атака може так майстерно імітувати інфаркт. Але є нюанси.
Біль при серцевому нападі зазвичай тиснучий — сильне відчуття стискання, печіння чи «як камінь на грудях», що може віддавати в руку, щелепу, шлунок чи спину. Виникає після фізичного навантаження й не минає у стані спокою чи сам по собі.
А от панічна атака — це гострий страх і дуже швидкий пульс, який за кілька хвилин відпускає. Біль — колючий або розмитий, локалізується в грудях, але не поширюється.
«Якби мені хтось сказав тоді, що це не серце, а просто тривога, я б не повірила. Але тепер я знаю — з цим можна жити і навіть радіти життю», — каже Ірина, 38 років, яка більше не боїться ходити на роботу, літати і жити на повну.
«Якби не лікарка, то я б вкотре хапалась за серце і думала — це кінець. В голові звучав її спокійний голос: “Дихай. Просто дихай повільно і глибоко. Спрацювала сигналізація, але загрози немає, зараз це мине.” І я почала лічити вдихи. Не одразу, але через хвилину-дві стало легше»,
— ділиться Олена, 29 років.
Наше завдання у протидії атаці — повернути контроль, дати тілу зрозуміти: «Все добре».
Не боріться. Назвіть речі своїми іменами. «Окей, це панічна атака. Мені справді дуже страшно, але я не вмираю. Це пройде.»
Навчіться різним технікам дихання. Спробуйте вправу квадратного дихання: вдих — 4 секунди, затримка — 4, видих — 4, затримка — 4. Це працює ще і тому, що ви відволікаєте мозок, зосереджуючись на рахуванні секунд, на власних відчуттях.
Метод «5-4-3-2-1». Задача в тому, щоб спокійно спостерігати, відчувати простір навколо «тут і зараз».
Тіло хоче втекти — дайте йому альтернативу. Присідайте, зіжміть м’ячик в руці, ходіть — навіть 3 хвилини руху заспокоюють симпатичну нервову систему.
Обличчя в холодну воду, крижаний компрес на потилицю чи зап’ястя — це активує парасимпатичну систему (відповідальну за спокій).
Стискати й розслабляти групи м’язів по черзі: кулаки, плечі, литки тощо. Це значно послаблює тілесне напруження.
«У мене був напад у супермаркеті. Я притулилась до холодної полиці з морозивом, бо так зосереджувалась на відчуттях. Це мене витягнуло, як би дивно зі сторони це не виглядало.»
— Ірина, 45 років.
Правда в тому, що «чарівної таблетки» від всіх проблем не існує, але є комплексний підхід, який працює.
«Я дуже не хотіла “сісти на таблетки”, начитавшись міфів і страшилок. Але після третього нападу за кермом посеред дороги зрозуміла: я або починаю лікування, або боюся виходити з дому»,
— розповідає Людмила, 42 роки.
Так, фармакотерапія — це не про крайній випадок, і точно не про те, що ви психічно хворі (читати у тій стигмі, як це сприймалося ще років 30 тому). Тобто медикаменти, у даному випадку, — це інструмент, який допомагає відновити нейрохімічну рівновагу.
Ліки відпускаються виключно за рецептом, завжди підбираються індивідуально лікарем-психіатром, з урахуванням анамнезу, супутніх станів та чутливості до препаратів.
Препарати при панічних атаках:
Панічні атаки — це не назавжди, їх можна приборкати і навчитися управляти своїм станом. Те, що ви зараз переживаєте ПА, не означає, що ви приречені на постійне лікування. Багато моїх пацієнтів, які ще рік тому жили в страху вийти з дому, знов живуть повноцінним життям, будують кар’єру, народжують дітей, займаються спортом.
«Те, що мене колись паралізувало — стало моїм мотиватором. Я більше прислухаюсь до себе. І більше живу.» — Юля, 38, в минулому — пацієнтка, сьогодні — коуч рівня MCC ICF (США).
Панічний розлад — виліковний. Але це не магічна пігулка, а поступовий процес. Найкращі результати дає комбінація: медикаменти + психотерапія + зміна стилю життя.
Світова тенденція по панічним атакам наразі така: за даними Американської психіатричної асоціації, кожна десята людина хоча б раз у житті переживає схожий напад тривоги без очевидної причини — з сильним серцебиттям, відчуттям нестачі повітря й страхом смерті. При цьому близько 2–3 % населення мають діагностований панічний розлад, який потребує лікування.
В Україні ж, попри відсутність офіційної статистики МОЗ, незалежні дослідження зафіксували значне зростання тривожних станів: у 2023 році понад 70 % українців регулярно відчували симптоми тривоги, а близько 25 % — на рівні, який вже негативно впливає на якість життя. В таких умовах панічні атаки — не рідкість, а типовий прояв перевантаження нервової системи.
Тож наша статистика, ймовірно, навіть вища за глобальну — просто ще не зафіксована належним чином.
Отже, ми розібралися, що панічна атака — це просто сигнал нашого тіла, що щось пішло не так: перевантаження, пригнічені емоції, тривалий стрес. Це реакція мозку, яка може траплятися з будь-ким. І хоча пережити панічну атаку доволі страшно, — допомога є, вона ефективна і доступна.
Найважливіше — не залишатися наодинці з постійними думками, що от-от панічна атака повториться. Зверніться за підтримкою сьогодні, щоб бути спокійним завтра.
Читайте також у цьому розділі:
Автор статті - Тетяна Радчук, ліцензований лікар - психіатр, невролог та психотерапевт. Більш детальну інформацію про психіатра Тетяну Радчук можна знайти на її персональній вебсторінці - Про лікаря.
Інформація в даній статті призначена для ознайомлення та не може замінити консультацію лікаря. Для оцінки симптомів, встановлення діагнозу та підбору лікування зверніться до медичного спеціаліста.