Що таке депресія і як вона проявляється?

Клінічний стан душі і розуму

Життя може втрачати фарби без видимих причин, і не одразу всі. Спочатку кудись зникають найяскравіші. Ще вчора зранку ти сміявся з друзями в кав’ярні, а сьогодні все, чого хочеться — це спати. Не через втому. Через порожнечу.

Саме так може починатися депресія. І так, вона часто триває тихо, без бурхливих проявів, але з поступовим зникненням радості, сили й сенсів.

Стереотипи, які існують навколо поняття «депресії» ще й досі не вимерли: люди часто не визнають депресію хворобою, списуючи все на поганий настрій, важкий характер, банальну лінь. Проте, це справжній медичний діагноз, який давно визнаний у всьому світі.

Визначення, яке має значення

Як відчувається депресія?

Усе, що колись подобалось, більше не чіпляє. Те, що здавалося легким, раптом вимагає зусиль. Ніби поруч люди, а ти все одно відчуваєш себе десь осторонь. Це стан, який проникає в тіло і розум. Його не завжди видно, але він відчувається кожною клітиною.

Втрачається здатність працювати, будувати стосунки, подекуди навіть відчувати смак їжі. Людина наче ходить під водою, де кожен рух потребує від неї надзусиль.

Це захворювання, а НЕ особливість характеру

«Ти така ж як твій батько, – вічно незадоволена всім, вічно з «кислим» лицем. Це генетика, доню, не придумуй собі болячок. Понавидумують, депресія...» – для багатьох подібні висловлювання будуть знайомі. Зазвичай таке можна почути від старшого покоління. І таке їхнє ставлення пояснюється просто — вони не можуть вам дати розуміння, оскільки самі його не мали. Але це не привід сприймати їхні слова за істину.

Попри те, що слово «депресія» стало ледь не побутовим, справжній її масштаб — зовсім не побутовий. Вона посідає місце у трійці основних причин непрацездатності у світі за даними ВООЗ. Це захворювання, що змінює роботу мозку, біохімію, тіло і поведінку. Це — мільйони людей у світі, які ходять, говорять, виконують обов’язки, але не живуть. І часто — не просять допомоги.

Україна зараз живе в умовах, тому такі речі, як емоційне вигорання, тривога і депресія стали масовим явищем. За різними даними, близько 60% українців відчували симптоми пригніченого стану чи депресії після 2022 року. Проте по допомогу зверталися лише одиниці...

Чому ж так відбувається? А саме тому що суспільство ще й досі плутає слабкість і хворобу. Чомусь людині з діабетом не кажуть: «візьми себе в руки». А людині з депресією — кажуть.

Тому важливо проговорити це ще раз: депресія — це не вигадка, не характер, не архетип. Це хвороба, яку можна і треба лікувати.

Депресія буває різною

У однієї проблеми — безліч облич

Депресія не завжди виглядає як плач у темній кімнаті. Хтось із депресією щодня ходить на роботу, посміхається, робить справи як зазвичай — проте це тільки зовні. Всередині — знебарвлений світ, де ніщо більше не викликає емоцій. Такий стан часто називають маскованою депресією — коли симптоми «прикриваються» фізичними скаргами або зовнішньою функціональністю.

Буває так, що у людини замість смутку з’являються фізичні прояви: хронічні болі, нудота, проблеми зі сном чи апетитом. Після купи аналізів і лікарів, виявляється, що це — соматизована депресія.

А ще існує дистимія — хронічна форма депресії. Вона проявляється м’якше, але затягується на роки, і саме тому часто залишається непоміченою. Тільки уявіть, людина може звикнути до постійної втоми, поганого настрою і думати, що це просто такий характер, роками не розуміючи, що насправді відбувається.

Насправді ж депресія — це стан, при якому змінюються процеси в мозку: порушується баланс речовин, що відповідають за емоції, мотивацію, сон. Також страждає взаємодія між різними зонами мозку. І ці зміни впливають на самопочуття — і психологічне, і фізичне.

Чому виникає депресія?

Причини не такі прості, як і сама сутність розладу. Тут наплутані і спадковість, і біохімія мозку, і життєві події. Але це точно не ваша провина чи слабкість. Це стан, який потребує розуміння, діагностики й підтримки.

Біологічні чинники

при депресії порушений баланс нейромедіаторів (серотоніну, дофаміну, норадреналіну);
активність певних ділянок мозку стає дещо іншою;
це також генетична лотерея: бо якщо хтось з родини мав депресію або інші психічні розлади, то і ризик для дитини отримати схильність до депресії у спадок набагато вищий.

Психологічні чинники

Такі фактори, як сильне емоційне виснаження; травматичні події з дитинства, про які, здавалось би, вже забуто; невпевненість у собі або перфекціонізм — посилюють схильність до депресії.

«З дитинства я чула, що недостатньо гарна. Цей голос не зник, навіть коли я досягла в житті всього, чого хотіла. Втома, апатія, байдужість стали нормою — поки я не звернулася по допомогу», — Марина, 38 років.

Соціальні фактори

Самотність, втрата роботи, складні стосунки, життя в умовах війни — всі ці чинники мають доведений вплив на психіку, і він далеко не позитивний.

Гормональні та медичні причини

Депресивний розлад може бути вторинним, тобто розвинутись від інших захворювань або станів, наприклад:

у жінок після пологів (через коливання гормонів),
хронічні хвороби (інсульти, онко, хвороби щитоподібної залози),
внаслідок нестачі вітаміну D, B12, фолієвої кислоти,
як побічний ефект прийому деяких ліків (наприклад, β-блокаторів або гормональних засобів).

Важливо не займатись самодіагностикою або самолікуванням, а звернутися до спеціаліста — іноді симптоми депресії сигналізують про дещо інше.

Як проявляється депресія?

Депресія не минає після серіалу чи морозива. І виглядати вона може по-різному, навіть у межах одного діагнозу.

Ознаки депресії, які можна НЕ помітити

Деякі симптоми можуть здатися чимось звичайним і не сприйматися за симптоми взагалі. Людина може працювати, жартувати, бачитися з друзями, — але «за лаштунками» вона відчуватиме зовсім інше:

постійна втома навіть після відпочинку;
втрата інтересу до улюблених справ;
дратівливість, агресивність і небажання спілкуватися;
безсоння або навпаки — надмірна сонливість;
зміна апетиту: людина або зовсім не їсть, або переїдає.

“Я прокидалась із відчуттям, що все навколо не має сенсу. Годинами дивилась у стелю, не маючи сил почистити зуби. Але на роботі казала: «Все ок, просто не виспалась».” — Олена, 27 років

Ключові симптоми депресії

Щоб лікар міг поставити діагноз депресії, потрібно, аби протягом щонайменше двох тижнів трималися п’ять або більше характерних симптомів. Один з них — обов’язково або постійно пригнічений настрій, або втрата інтересу до того, що раніше тішило. Цей підхід описаний у міжнародному класифікаторі DSM‐5 — саме ним користуються психіатри в усьому світі.

Але на практиці все не так чітко. У когось більше тілесних симптомів — наприклад, головний біль, безсоння чи збої апетиту. У когось — переважає тривожність або байдужість до всього.

Отже, повертаючись до того, як виглядають ключові симптоми:

Постійно пригнічений, сумний, «порожній» настрій
Виражене зниження інтересу до улюблених занять або задоволень
Значна втрата або набір ваги, зміни апетиту
Порушення сну (безсоння або сонливість)
Загальмованість або збудження
Втома, яка не минає після відпочинку, швидка втрата енергії
Провина, низька самооцінка
Зниження здатності мислити, концентруватися
Суїцидальні думки або поведінка

Іноді депресія маскується під інші симптоми:

Постійний біль (голова, спина, живіт) без органічної причини
Відчуття тривоги без об’єктивної причини (тривожно-депресивний розлад)
Зниження інтересу до інтимної близькості
Ізольованість, уникнення контактів
Відчуття нереальності або відключеності від світу

Як діагностувати депресію?

Діагностика депресивного розладу ведеться по чітким критеріям і має свої інструменти. Попри це є одна невеличка особливість: у кожної людини депресія «звучить» по-різному. У когось — тишею, у когось — криками і плачем, у когось — хронічним болем у животі.

Лікарі яких спеціалізацій можуть діагностувати депресію?

Часто перша точка контакту — це сімейний лікар або терапевт. Він одним із перших може запідозрити депресивний стан і направити пацієнта до психіатра.
Психіатр — саме той лікар, який безпосередньо ставить діагноз і визначає необхідне лікування.
Клінічний психолог — не ставить діагнозів. Цей спеціаліст лише проводить психологічне тестування, щоб виявити рівень тривожності та глибину симптомів.

Як проходить діагностика?

Спочатку лікар запитає вас про симптоми, що змінилось у поведінці, про ваш настрій, сон, апетит, фізичні відчуття, а також збере вашу медичну історію (анамнез) — звички, захворювання впродовж життя.
Психодіагностика: проходження тестів, шкал, інтерв’ю.

– PHQ-9 (шкала оцінки депресії)

– HADS (шкала тривожності й депресії)

– BDI-II (шкала Бека)

Результат цих тестів не є безпосередньо діагнозом, але допомагає оцінити стан і запідозрити наявний розлад.
Далі лікар оцінить тривалість та інтенсивність симптомів.
Знадобиться також виключити інші причини: наприклад, проблеми із щитоподібною залозою, анемію або побічні ефектів ліків. Ось тут можуть знадобитися певні аналізи або консультації інших спеціалістів.
Формулювання діагнозу та індивідуальний підбір лікування.

“Мене довго лікували від гастриту, поки терапевт не спитав: «Ви давно раділи чомусь по-справжньому?» — і порадив звернутись до психіатра. Виявилося, що це соматизована депресія. Мені тоді пощастило з терапевтом.” — Сергій, 34 роки

Депресія трапляється у будь-якому віці

Дитина стала дратівливою, відмовляється від ігор, ховається у собі? Часто це не підлітковий період. У дітей і підлітків депресія нерідко проявляється як злість, замкнутість або навіть болі у тілі без видимої причини. І зовсім не обов’язково — як туга і плаксивість, як ми звикли думати.

Молодь теж не захищена. Багато хто у віці 20–30 років стикається з тим, що все дратує, нічого не хочеться, а в голові постійно тривога. Соціальний тиск, кар’єрні гонки, спроби «стати кимось» — усе це з часом виснажує. І саме в цьому стані часто з’являється депресія, але вона маскується під звичайну втому чи вигорання.

У дорослих віком 35–60 років депресія часто приходить за руку з хронічним стресом. Сюди також може додатися догляд за літніми батьками або малими дітьми, проблеми в парі, розлучення або вигорання на роботі. Людина втрачає інтерес до всього, що колись надихало.

А у літніх людей її взагалі часто не помічають. Ніхто не звертає уваги, що дідусь чи бабуся стали мовчазними, втомленими, не хочуть їсти, не сплять. Це сприймається як «просто старість». Але депресія у похилому віці — реальна і дуже небезпечна, особливо коли людина залишилась сама чи має проблеми зі здоров’ям.

Коли варто звернутися до психіатра?

Людина так влаштована, що читає інструкцію тоді, коли вже все зламалось, звертається по допомогу тоді, коли вже симптоми кричущі. Але депресію, як і будь-яке інше захворювання, краще виявити на ранніх термінах — до того, як вона вкраде ваші плани, радість життя, соціальні зв’язки, роботу або здоров’я.

Десять сигналів, що варто звернутися до психіатра прямо зараз:

Втрата смаку життя: все, що раніше надихало чи тішило, стало байдужим.
Відсутність настрою не день чи два, а тижнями і місяцями без об’єктивних причин.
Проблеми зі сном: неможливість заснути, часте прокидання або навпаки — постійна сонливість.
Зміни в харчуванні і вазі: різке схуднення або набір ваги, небажання їсти взагалі чи навпаки — переїдання.
Постійна втома навіть після відпочинку.
Відчуття провини або власної меншовартості: нав’язливе відчуття, що ти тягар для інших.
Проблеми з концентрацією: труднощі із запам’ятовуванням, зосередженням, прийняттям рішень.
Фізичні прояви: біль у грудях, головний біль, розлади шлунка без фізичних причин.
Думки про смерть або самоушкодження, яких важко позбутися.
Несподівані та непередбачувані зміни настрою або поведінки, які помічають інші.

«Я відчував, ніби живу в чужому тілі. Нічого не болить, але душа ніби відсторонена. Я не одразу зрозумів, що це не втома, а початок депресії», — Владислав, 28 років.

Вчимося читати інструкцію до того, як щось зламалось. Чому ж все таки не варто тягнути з візитом до лікаря?

Звернення до психіатра — це елементарна повага до свого здоров’я. Це не менш важливо, ніж візит до стоматолога чи ендокринолога. Лікар допоможе розібратися в причинах внутрішнього болю, підібрати лікування та дасть відчуття опори, яке ви так довго шукали.

Які методи застосовуються для лікування депресії?

Психотерапія: діалог, що лікує

Часто лікування починається саме з розмов. Не з пігулок, яких всі бояться, а з простої можливості поговорити з кимось, хто не оцінює й не нав’язує порад. Тут не йде мова про «разочок поговорили й відпустило», це про тривалий процес, який поступово повертає до нормального самопочуття. Багато досліджень показали, що психотерапія без пігулок не менш ефективна, ніж медикаментозна, особливо при легкій та середній тяжкості перебігу депресії.

Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) — допомагає помітити, як наші думки впливають на настрій. КПТ вчить заміняти деструктивну поведінку на конструктивну, краще справлятися з труднощами, не завдаючи собі шкоди. Наприклад, замість думки «я нікчема, ні на що не здатний» — побачити, скільки всього ви вмієте і робите.

Інтерперсональна терапія — це про стосунки. Про біль від втрат, сварки, відчуття самотності або зміну ролей (наприклад, коли народжується дитина або хтось іде з життя). Тут фокус не тільки на тому, що відчуваєш, а й як це пов’язано з іншими людьми.

Психодинамічна терапія більше схожа на внутрішнє розслідування. Вона поступово підводить до глибших причин болю — часто таких, які ми не завжди усвідомлюємо. Наприклад, тривога або гнів можуть «маскувати» щось старе й не до кінця прожите. Тут зміни повільні, але глибокі.

Гештальт-терапія більше про «бути тут і зараз». Вона вчить бути в контакті з собою: відчувати, що хочеш, що тебе дратує, що болит, чому — і розбиратися, як з цим бути. Ефективна при відчутті внутрішньої порожнечі або труднощах у стосунках.

«Я довго не наважувався йти на терапію. Думав: ну поговорю — і що? Але вже на другому сеансі зрозумів, що мене вперше слухають без оцінки. І вперше я чую себе самого»,

Медикаментозне лікування: коли мозку потрібна допомога

Так, іноді одних розмов недостатньо. Якщо в мозку вже змінилась хімія (пригадуємо про баланс нейромедіаторів) — то без підтримки ліками повернутися до рівноваги буде складно. Тож, при помірній або тяжкій депресії психіатр може призначити антидепресанти. Сучасні препарати не шкодять, не роблять із людини овоча, не викликають залежності й не притупляють почуття. Їхня ціль — нормалізувати хімічні процеси в мозку, які було порушено за час депресії. Важливо також не плутати антидепресанти з транквілізаторами, це різні речі, і останні не лікують і не нормалізують стан.

Які саме ліки використовуються найчастіше:

Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (SSRIs)
Інгібітори зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну (SNRIs)
У рідкісних випадках — трициклічні антидепресанти або інші групи.

«Я десь близько місяця приймала пігулки, перш ніж відчула, що не прокидаюсь із комом у горлі. Нарешті я можу пити каву, навіть снідати, і не думати, що все навколо марно. Звісно, це не прям чарівна пігулка від всіх проблем, але вона дала повернула мене до стану, коли я в змозі піти на терапію, вийти з дому, побачитися з друзями», — Катерина, 42 роки.

Підібрати самостійно правильні антидепресанти неможливо, — це може зробити лише кваліфікований лікар і лише на основі вашого стану. Антидепресанти не відпускаються без рецепта, не призначаються психологами і терапевтами, не мають універсального для всіх дозування і підбираються дуже індивідуально.

Ефект від ліків — накопичувальна історія, – тобто полегшення настає не одразу, а зазвичай через 2–4 тижні. Припиняти лікування самостійно теж заборонено: різке скасування може викликати погіршення стану.

Інші методи лікування депресії

Психіатрична реабілітація — коли депресія спричинила соціальну ізоляцію;
Фізична активність — не як рекомендація на листочку, а як обов’язкова частина терапії: регулярні тренування знижують рівень тривожності, покращують сон і настрій;
Роботу зі сном — нормалізація режиму часто є першим кроком до одужання;
Медитації, майндфулнес — як доповнення, а не заміна лікування.

Що буде, якщо не лікувати депресію?

Якщо у вас дійсно виникає таке питання, це вкотре свідчить про відлуння застарілих суспільних переконань, що депресія — це слабкість, розбалуваність чи просто поганий період. Дійсно, короткі періоди поганого настрою іноді трапляються, але клінічна депресія — це зовсім інше. І вона не минає сама.

Нелікована депресія може видозмінюватись:

Набувати хронічності. Те, що починалося як короткий депресивний епізод, може тривати місяцями або й роками. Особливо часто так відбувається при дистимії — тій самій, хронічній формі депресії з менш вираженими, але стабільними симптомами.

Ускладнюватись або посилюватись. Без лікування розвиваються тривожні розлади, панічні атаки, обсесивно-компульсивні симптоми або фобії.

Погіршувати фізичне здоров’я. Депресія підвищує ризик серцево-судинних проблем, інсульту, діабету та хронічного болю. Може також проявлятись соматичними симптомами, типу головного болю порушення сну, зниження апетиту або навпаки, переїдання.

Псувати відносини, роботу, соціальне життя. Людина може втрачати інтерес до речей, які раніше були для неї двигуном: хобі, друзі, кар’єра, на жаль, — навіть власні діти можуть перестати викликати емоції. Це не байдужість — це симптом.

Призводити до самоушкоджень і суїциду. І цей наслідок найстрашніший і найнебезпечніший. Як засвідчують дослідження NIMH (Національний інститут психічного здоров’я США), понад 60% людей, які намагались вкоротити собі віку, страждали на депресивний розлад.

Чому ми так боїмося просити допомоги?

Суспільство десятиліттями вчило нас тримати все в собі, бути сильним, не показувати слабкість. Особливо це стосується чоловіків, людей старшого віку, ветеранів війни, батьків.

Щодня по всьому світу сотні тисяч фахівців продовжують знищувати цю стигму навколо важливості ментального здоров'я. Щодня лікарі звертаються до людей через соцмережі, блоги, подкасти, говорять своїм пацієнтам: «Психічна стійкість — це не про мовчки терпіти. Це про усвідомлення власних меж і сміливість подбати про себе.»

Невилікувана депресія — це не просто низька якість життя. Це відсутність життя як такого: без радості, без енергії, без смаку. Депресія забирає у вас значно більше, ніж вартість кількох сеансів терапії чи пігулки на ніч.

Кілька речей, які варто запам’ятати

Наостанок, залишу розкидані по пунктам важливі поінти, які варто запам’ятати всім.

Лікування — це шлях, а не миттєвий результат.
Не існує «слабких» чи «сильних» людей. Є ті, хто звернувся по допомогу, і ті, хто досі цього боїться.
Допомога існує — державна, приватна, онлайн, офлайн, безкоштовна чи платна.
Ви не самі! У всьому світі з депресією щороку живуть понад 300 мільйонів людей. І більшість із них повертаються до нормального життя, — і не тому, що вони такі молодці і самі впорались, а тому що не побоялися звернутись до фахівця.
Розмова з другом може допомогти у конкретному моменті, але розмова з лікарем — це крок до одужання.

Читайте також у цьому розділі:

Про автора:

Автор статті - Тетяна Радчук, ліцензований лікар - психіатр, невролог та психотерапевт. Більш детальну інформацію про психіатра Тетяну Радчук можна знайти на її персональній вебсторінці - Про лікаря.

Медичний дисклеймер

Інформація в даній статті призначена для ознайомлення та не може замінити консультацію лікаря. Для оцінки симптомів, встановлення діагнозу та підбору лікування зверніться до медичного спеціаліста.